ДІВЧИНА З ЛЕГЕНДИ

 

25 січня виповнюється 400  років від дня народження Марусі Чурай, полтавської поетеси і співачки епохи гетьмана Богдана Хмельницького.

 Марусі Чурай приписують авторство близько 40 пісень. З того часу і до сьогодні  українці співають її пісні «За світ встали козаченьки», «На городі верба рясна», «Прилетіла зозуленька», «Зелененький барвіночку», «Ой, по горі, по долині», «В кінці греблі шумлять верби», «Сидить голуб на березі», «Ой, не ходи, Грицю», «Віють вітри, віють буйні»,  «Зелений барвінок".

 Її ім’я поряд з іменами лицарів тих буремних років займає почесне місце в нашій історії. Марусю традиційно називають «дівчиною з легенди», оскільки реальність її існування документально не підтверджується. Образ «української Сапфо» склався під впливом літературних творів ХІХ – ХХ сторіч балад, поем, драм, повістей, романів  створених на основі народних оповідань.

 Марусі присвячено чимало літературних творів: балада Левка Боровиковського "Чарівниця", драма Михайла Старицького "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", драматична поема Любов Забашти "Дівчина з легенди", драма Володимира Самійленка "Маруся Чураївна", повість Ольги Кобилянської "В неділю рано зілля копала, а найвідомішим з них став історичний роман у віршах "Маруся Чурай" Ліни Костенко.

 Образ Марусі неоднозначний. Вона стала символом української пісні, зіркою української культури і мистецтва, взірцем справжнього патріотизму, коли серце за Батьківщиною болить і біль свій виливає в виразних піснях, про що і пише Ліна Костенко у своєму романі:

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

До цієї дати у бібліотеці діє виставка-присвята "Дівчина з легенди".